27 лютого Національна поліція та її підрозділ кіберполіція провели замовні обшуки у київському офісі міжнародної компанії MGID та домівках її керівників. То ж журналіст InternetUA по гарячих слідах поспілкувався з генеральним директором компанії Сергієм Денисенком, який постраждав у цей день двічі.
Сергію, що у вас тут відбулося?
27 лютого у нас відбулася вечірка завдяки старанням кіберполіції та Національної поліції України, які вломилися до нас в офіс. Провели у на обшук та вилучили все, що можна вилучити. Вони винесли близько 270 комп’ютерів. Звичайно, це паралізує діяльність компанії, але це хоч якось відповідає якій-не-є ухвалі, але також забрали особисті речі, включаючи мобільні телефони, гроші працівників компанії. Я не знаю, що вони збираються знайти на дизайнерських моніторах, які не можуть носити ніякої інформації, та на мережевих пристроях, тому що у нас вилучили навіть Wi-Fi точки доступу.
Це нібито пов’язане з піратським контентом?
Це пов’язано начебто з тим, що ми організовуємо роботу піратських сайтів та їхнє фінансування. Ми є нативною рекламною платформою, у якої 27 тисяч партнерів-сайтів. І ми дуже поважно ставимося до питань інтелектуальної власності і ніколи їх не порушуємо. У на немає жодного контракту або договору у письмовій формі, які б показували, що ми працюємо з піратськими сайтами.
Ваша компанія раніше називалася “Маркетгід”?
Це наші попередники. Зрозуміло, що український та російський ринки не є найбільшими у світі, зрозуміло, що нам хотілось чогось більшого, і ми відкрили головний офіс у Америці, в Лос-Анжелесі. Там знаходиться головний офіс з продажів. Але в Україні знаходиться вся технічна підтримка. Близько 130 технічних працівників: дата-сайнсисти, девелопери, тестувальники.
Тобто, логічно було б, щоб спочатку прийшли у Лос-Анжелесі з перевіркою?
Розумієте, навіть якщо б уявити, що ми працювали з піратськими сайтами, що не є правдою, ми не несемо відповідальність за контент, який розміщує партнер. У Америці є DMCA (англ. Digital Millennium Copyright Act — Закон про авторське право в цифрову епоху — ред.), який покриває відносини між рекламними мережами та власниками контенту — майданчиками. У нас в Україні теж такого немає. Тому в будь-якому випадку такі дії безпідставні, незаконні, і те, яким чином це відбувалося, є просто “безпрєдєлом”, таке заїжджене слово, це є наїзд, і ми намагаємося зрозуміти його природу.
А які ваші думки з приводу такої брутальності?
Я в медіа працюю з 1995 року, тобто 25 років, моя кар’єра починалася в “Гала-медіа”, це компанія, яка належала американским власникам, і яка в суді доводила дуже багато неправильних речей, а саме що стосувалося фінансування телерадіомовлення. Ми виграли тоді арбітраж і довели корупційність деяких посадовців, які навіть зараз знаходяться при владі. Але на це ніхто не звернув увагу. І мені здається, що поки компанії, які страждають від подібних практик наших можновладців та органів, не об’єднаються і не будуть чинити якийсь спротив, нічого не буде. Я вважаю, що це якийсь просто брутальний наїзд на компанію з метою того, щоб паралізувати її діяльність, тому що для нас комп’ютери — це як трактор для тракториста, як молоток для теслі, це наші виробничі інструменти. Крім того, на цих комп’ютерах є робоча інформація, яка використовується у спілкуванні з клієнтами, і це дуже нам заважає.
У компанії зараз є вісім офісів по всьому світі, минулого року ми потужно вийшли на ринок Південно-Східної Азії. У нас офіси у Хошиміні (В’єтнам), Джакарті (Індонезія), Бангкоці (Таїланд). У нас також представництво у двох містах в Індії. І на сьогодні наш продукт є номер два серед подібних сервісів у світі. Номером один є ізраїльська компанія, що була утворена шляхом об’єднання двох компаній, які сумарно отримували інвестиції у розмірі 400 млн дол. Ми номер два, і я вважаю, що і мені, і нашій команді є чим пишатися, і хотілося б, щоб подібними продуктами пишалася Україна. Але подібні наїзди спрямовані на те, щоб перервати роботу, а потім шантажувати.
Чим це мотивує сама кіберполіція, може за цим стоять підступні дії конкурентів?
На жаль, я не можу залізти до них у мозок. У приватних бесідах вони теж співчували та казали, що розуміють, що те, що робиться, це взагалі не має підстав. У приватних розмовах вони казали, що краще займатися питаннями зеленої енергетики, де відмиваються мільярди гривень, або ловити рейдерів-ріелторів. Але кажуть, що їм ставлять такі задачі. Ми пам’ятаємо веселі часи 90-х. Так ось, те що відбувається зараз, це легалізований державою рекет. Якщо в 90-ті до тебе приходили “пацики” спортивної зовнішності і наполегливо пропонували послуги з безпеки, то власне зараз відбувається те ж саме. Я впевнений, що у планах було паралізувати діяльність компанії, а потім вимагати якісь хабарі або вирішити питання якимись іншими шляхами.
А що було у постанові суду, внаслідок якої відбувся цей наїзд?
Це ухвала суду, яка, м’яко кажучи, складена непрофесійно. Вона складена проти компанії, яка в нас є, але яка не встигла розпочати господарську діяльність. Наш головний офіс знаходиться в Америці, і Україна є для нас більш затратним центром. Український ринок реклами на жаль досить маленький. Він навіть значно менший, ніж ринок Індонезії чи Таїланду.
Так може це внаслідок того, що ви ведете активну діяльність, а нічого не зареєстровано?
У нас все зареєстровано, але тут є непрофесійна діяльність юристів та слідчих, які формували запит на ту ухвалу. І я не розумію, яким чином суддя прийняв те рішення щодо ухвали, тому що знову, якщо уявити, що ми співпрацювали з піратськими ресурсами, це не є порушенням. Але ми з ними не співпрацювали.
У даному випадку важко зрозуміти не лише наїзд на компанію, але й на власні помешкання. Можете про це розповісти коротенько?
Так, це було досить весело, тому що, по-перше, не вдалося їм це зробити таким чином, як планували. Машини стояли на стоянці поблизу мого будинку. У мене невеличкий приватний будиночок у селі у Вишгородському районі. Вони стояли неподалік, чекали, поки поїде моя дружина. Через три хвилини після цього вони перелізли через паркан. Ми не займаємося незаконною діяльністю, у мене немає парканів по 6 метрів висотою. Ворота можна просто відкрити, там навіть немає замка. І вони вже заносили таран, яким збиралися розбити мені двері та увірватися до будинку, але не розрахували, що там була моя знайома, яка дивиться за господарством та прибирає будинок. І я отримав дзвінок від неї, де вона повідомила, що відбувається. В цей час я вже знав, що в офісі обшук і їхав сюди. Мені довелося розвернутися і їхати додому. Коли я приїхав, вони вже сховали тарани.
За законом вони повинні чекати мене три години і повинні були мене попередити. Але замість цього вони намагалися зробити все так, щоб ніхто не дізнався. Тому що це рекет, коли там нікого немає, а пойняті взяті зі складу МВС. Тому дуже легко займатися грабунком. Це було досить жорстко, вони налякали своїми діями ту жінку, що була у помешканні. Разом було троє інспекторів департаменту кіберполіції, слідчий з Національної поліції та шість автоматників, які забігли на територію і почали грати “у війнушку” з криками “чісто” — “нечісто”. Не знаю, що вони там очікували знайти.
Це відбувалося одночасно з обшуком у офісі?
Одночасно. Також у той же час проводили слідчі дії у будинку віце-президента з продажів Івана Друди.
Тобто повне охоплення, щоб зразу накрити всіх?
Так, це їхня стандартна тактика. І при цьому вони забирали ще й приватні речі, вдаривши охоронця, який не чинив їм жодного спротиву. Вони забороняли будь-яку відеозйомку, пресували дівчат, яким по двадцять років. Деяких співробітників поклали “лицем в асфальт” і вишикували усіх в рядок в коридорі, як якихось “фашистів на розстріл”. По-перше, це було незаконно, по-друге, ці люди не заслуговували на подібну жорстокість. І сьогодні я виступаю на бізнес-конференції, яку організовує одне з видань, а приймає участь близько 3 тисяч учасників — головним чином, малі та середні підприємці, тема, з якою я повинен був виступати, як українській компанії зробити географічну експансію та вийти на міжнародні ринки. Але хочеться змінити тему на “Як зробити якісний релокейт з цієї країни”. І якщо тут нічого не зміниться, то релокейтів буде дуже багато.
Ми не просимо, щоби нам допомагали, ми не просимо, щоби нам робили зелені тарифи, ми не просимо дотацій, ми просимо, щоби нас не чіпали й давали нам можливість нормально працювати. На жаль, мені здається, що це вже неможливо в цій країні. При цьому на релокейт погоджуються одні з найкращих людей в країні, які будуть конкурентоспроможними у будь-якій країні.
Якщо б Ви побачили, на яких машинах приїхали ці люди, які були тут учора. Я не знаю, звідки у слідчого кіберполіції Range Rover вартістю приблизно 180 тисяч доларів.
Службова, мабуть.
У нашій компаніх по всьому світі працює близько 600 людей, а у мене немає такої автівки. Я вважаю це за перебір.
Значить, з податків українців кіберполіція купує “рейнджровери”, щоб ганятися за українськими програмістами, щоб не могли далеко втекти.
Нам дуже цікаво, ми ще зробимо невеличке розслідування, на кого зареєстрований цей Range Rover.
Обов’язково! І ще які кроки ви плануєте зробити у цій справі або висувати зустрічні позови?
Звичайно, ми будемо оскаржувати всі незаконні дії і будемо намагатися доводити свою правоту в українських судах, але не виключаємо використання й інших інстанцій. У нас є американські акціонери, це дозволяє нам використовувати двосторонній договір про взаємний захист та заохочення інвестицій, підписаний і ратифікований між Україною та США, головним пунктом якого є те, що до іноземних інвесторів не можуть ставитися в Україні гірше, ніж до національних. Я не виключаю залучення Міжнародного центру для вирішення інвестиційних спорів при Світовому банку для того, щоб привернути більше уваги міжнародної спільноти, і чи можна інвестувати в Україну взагалі.
Пану Зеленському хочеться сказати, що його плани із залучення 50 млрд дол. інвестицій не покриють ті втрати, які понесе українська економіка внаслідок масового від’їзду фахівців та компаній.
